Скадовськ — Улянівка. До дня працівників сільського господарства.

0
1043
Якось я вже писала пост про Улянівку, до Дня села, але чому не згадати це чудове село сьогодні, напередодні Дня працівників сільського господарства.

З Днем працівників сільського господарства

Тож вітаю вас з Днем працівників сільського господарства, з найкращими побажаннями та чудовими спогадами про Улянівку та улянівців.
Сьогодні улянівці та й всі хто має відношення до роботи в сільскому господарстві можут  відпочивати, іти до клубу, дивитись концерти та святкувати.
Але зранку улянівці на роботі.
Пан Валерій майже кожен день привозить на скадовський ринок свою продукцію. Молоко, сир, сметана, вершки, овочі — це є завжди, а от м’ясо, коли виросте. Знаючі покупці навіть записуються зараньше «на м’ясо», щоб згадати як шкварчить на сковорідці і як пахне справжнє м’ясо. Вершки як камінь, їх сміливо можна розбавити молоком і сказать чоловіку, що купила дві банки.
Мені дуже подобаються овочі, вони точно як мої домашні, десь не рівні, десь більші, десь менші, зато вони натуральні на 100%.

У мене до Улянівки своя любов.

Мій батько був родом з цього села і все моє дитинство пройшло у бабусі Марії і діда Федота. То був неймовірний час…
Лежанка, перини, пічка і припічок, насіння у чулку, горіхи, абрикосові кісточки та сушені абрикоси… у бабусі було все.
Ми ходили на гарман доїти корову, їздили з дідом за сіном, садили та копали картоплю… Дід Федот був у селі водовозом. У нього була коняка, бричка з бочкою і дуже відповідальна робота — напоїти всіх у полі чистою та прохолодною водою.
У мне теж були свої справи по господарству, якось я позривала на цибулі ціпки, які бабуся залишила на насіння, ох вона й бідкалась, всім сестрам пожалілась, а потім всі сміялись.
До нас приходили у гості бабусині сестри Ганна, Клавдія і Ніна, та й ми ходили по гостях часто. Не було й дня щоб до нас хтось не завітав, або ми до когось не зайшли.  Цікаво було, новин було стілки, що ними не встигали ділитися, приходилось по кілька разів на день «збігати» до Клавки чи Нінки і розказати що тут і взнати що там, а інтернету й не було, а якби був.
У бабці була велика, дружна родина. На Великодень всі сестри разом пекли паски, рулети, пиріжки (згадала яка це була вкуснотища, аж з думки збилась), а на весілля — караваї та шишки. З ночі ставили тісто, порались біля нього, а потім пекли… і такий був дух по вулиці, не запах, а дух! Свято було!

Філософія діда Федота.

А дід Федот навчив мене як правильно і раціонально їсти.
Якось насипала бабуся нам борщу і поклала мені у тарілку «ляшку» з курки. Думаю: з’їм борщ, а на закуску — м’ясо, а дід каже:» Їж м’ясо, а то не влізе, будеш жалкувати». І що ви думаєте, та ляшка мені таки не влізла! Наука життя, вона навіть у тарілці з борщем, у вигляді курячої ніжки і вчителя діда Федота. Починайте правильно!
Майже вся велика громада села була задіяна у сільському господарсті чи у сферах обслуговування працівників господарства. Більшість селян працювали на полях совхозу «Заповіт Ілліча». Хтось трудився у дитячому садку, клубі, школі, пошті, медпункті чи їдальні. Роботи вистачало для всіх, люди працювали і відпочивали, село жило. Це був маленький всесвіт одного села.
А який був клуб, а які були танці. Я тоді була ще мала, але на танці мене брали мої тітки Наталя та Надя з подружками. Тітки у мене гарні були, вродливі, тож кавалєри, прихильники… романтика. Не думаю що Наталя та Надя брали мене на вечорниці бо іншого вибору в них не було, танці в ті часи були не такі як зараз, безпечно було і весело.
У мене і зараз в  Улянівці  багато родичів але спілкуємося ми мало. Всі повиростали, стали зайняті, заклопотані. А сьогодні мені дзвонила тьотя Валя (Нєдікова), цей впізнаваний голос, мова з посмішкою в очах… Каже жду в гості, зарізала качку…
Улянівці! Зі святом вас!