Що таке вареники для справжнього українця? Це і проза, це і поезія, це фантазія і навіть така собі медитація. Пам’ятаєте як у Пацюка з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» літали вареники, то в сметану, то до рота, то в сметану… ну хіба ж не медетація? Чистої води…

А тепер все по черзі. У нас, у Скадовську відбулось Свято вареників! Учні, вже 4-А класу (бо в «3» вони садили Зелений лабіринт ) вигадали, вирішили влаштувати та провести таке дійство шоб і цікаво, і смачно, і повчально було. Не довго думали, голову зовсім не ламали і придумали — хочемо робити вареники! Раз ми чогось хочемо, то самі й мусимо робити. Так і зробили.

Провели уроки, написали самостійну та контрольну, взяли дощечки, качалочки, фартухи та гарний настрій і веселою ходою пішли да кафе «Цитадель», на свято!

Вареники у нас полюбляють всі, та й бажання їх готувати не приховаєш, тож те, що на «вареники» завітав мер Скадовська було несподіваною сподіванкою. Вітання від Олександра Яковлєва та смаколики які він привіз дітям були сприйняті «на ура», а пан Олександр не тільки просто відвідав цікавий захід, а й провів таку собі розвідку та перевірку настрою святкувальників на готовність юних скадовчан приймати участь у подібних дійствах та у подальшому можливість проведення фестивалю вареників у Скадовську.

Що то таке за вареники, звідки вони прийшли і чому ми їх так полюбляємо?

Кожуть що вареники в українській кухні з’явилися завдяки туркам, а точніше турецькій страві «дюш-вара». Українцям ця страва прийшлась до смаку, а якщо зважити на те, що страви з бороша у нас полюбляли давно, та й галушки в Україні варили споконвіків то чому б не взяти наші галушки, вдосконалити турецькі дюшвари, додати смаку, любові та колориту і не подарувати світові вареників, подумали українці та так і зробили. Вареники вже гоувала «любімая моя Солоха»з хуторів що біля Диканьки, їв Пацюк і навіть знатний гурман-президент Білл Клінтон, скуштувавши вареників з вишнями, коли приїздив до України, привселюдно заявив, що заносить вареники у свій «Must Be Served» тобто у список улюблених страв.

Слухали, слухали, а руки вже аж чешуться, до роботи рвуться…

Кухар кафе «Цитадель», пані Олена просто так на кухню не пустила, перевірила чи чисті руки, чи готові девайси, тобто дощечки та качалки, фартухи, головні убори… і об’явила змагання на саме чисте робоче місце з нагородою від шеф-кухаря.

Вареники варениками, але ми пішли далі. 
В «Цитаделі» нам розказали та приготували три! види тіста для вареників: на льодяній воді — традиційне з яйцями, заварне — з вершковим маслом і воно не липне до столу, та дріжджове- для корейських парових пянсе, по нашому — вареників.
Начинок було аж чотири: Сир солодкий, картопля з кропом, м’ясо та кабакова начинка з абрикосами, родзинками та секретом.   

Ну і як же ж без «вушок», каже Тетяна Миколаївна, оооось таких. Про ліниві вареники теж не забули, поговорили.
Поки у залі проходив інструктаж та приготування головних кухарів до роботи, в кухні теж не сиділи без діла. Батьки розділились на «зони впливу», види начинок і міркували кому яке тісто попадеться і навіщо те, дріжджове. Ще ніхто не знав про пянсе…

Ще треба слухати, а вже хочеться щось робити…

Це зразок який буде дуже відрізнятися від наших перших, та й останніх вареників

Ну і кілька слів про те пянсе. 

Пян-се, це вироби з тіста які готуються на пару, «варіаціїї пигодя, ванманду та страв з кухні Чосу», зрозуміло? Отож бо. Але ми ж справились з турецькими дюшварами, що то нам ті «пянси». Ми вирішили ліпити як треба, точніше як вийде. Готувати — не парити, а пекти в пічці, брати традиційну осінню начинку — гарбузову, а не традиційну корейську… і які то пянси? То звичайні українські пиріжки з кабаком, точніше печені вареники. Свято ж вареників!

Качали, ліпили, все робили…

Згадайте зразок? Не відрізняється?

Вже й так ліпили…

І отак качали, по два зразу.

Оце влаштували свято! Весь день працювали, слухали, ліпили, прибирали… гадали, що за приз від шефа Олени.

Заморились, наробились… повсідались, смакуємо.

А тут шеф Олена з призами, каже:»Чим може нагородити кухар гарну, працьовиту, веселу  компанію? Тільки гарною стравою!» І винесла нам неймовірно смачні крокети зроблені з начинок які залишились.
Їли — смакували. Хто казав, що діти з кабаком не їдять? Треба було приходити на свято, не залишилось нічого! 

Правда прийшлось кілька разів іти танцювати та втрушувати те що наліпили та зварили, але то таке, головне що всім сподобалось.

Всі залишились забоволеними, від спільної роботи, від страв які готували, від солодощів та чаю, танців, ігор, віршів, аплодисменті… від справжнього свята, яке самі придумали і яке майже самі провели.
Стомились навіть «девайси», тобто качалки та дошки.

А от ідея проведення фестивалю вареників у Скадовську нам сподобалась. І таке свято було б достойною прикрасою нашого, Скадовського намиста фестивалів.  Ми за!

2 КОМЕНТАРІ

Добавить комментарий