Мабуть прийшов час піти на набережну Скадовська та подивитись що там і як.

У мене часу обмаль, як і у всіх скадовчан влітку, то город, то робота, а тут абрикоси з вишнями вже почали сипатись і час варити варення. Кругом бігом-бігом, але ж поговорити з людьми то святе, стоїмо говоримо про те, про се, а одна жіночка і каже:»Ходила на море, вже три рази купалась, на набережну глянула, дерева гарні і перезимували добре, а от плитка… Такого наробили, ні собі, ні людям, меру не дали достилити та доробити все там до ладу і самі нічого не роблять».

Пройшов буквально один день, а вже зовсім інша дама заводить мову про  набережну і приблизно говоре те саме, тільки каже: «… І сам не гам, і другому не дам», мовляв набережна то ж візитівка міста і роботи там багато зроблено, і доцільно було б довести добру справу до кінця, а ні, не роблять.

Ну і вже прям сьогодні, стою чекаю чоловіка біля «Укртелекому». Випадково підслуховую, вибачте, розмову скадовчан. Знову говорять про море і набережну, і знову про незавершені там роботи. Про «зажалі гроші», «нема кеби», «не можеш жінку кохати, не заважай тому хто може»(тут звичайно було сказано не так, а міцніше, то так би мовити літературний переклад). Ну все, думаю, час іти на набережну, раз вже три рази мені у вуха влітає та набережна, та ще й з такими сталими виразами.

Ну тут і пече… Якщо не опускати очі долу, то все начебто й добре, а як глянеш під ноги, то й розумієш що таки да, люди просто так говорити не будуть.

Шикарний, відкритий, легкий вид Фестивальної площі нагадує білий пароплав, який виходить у відкрите море, а ти стоїш на палубі і легкий морський бриз зове тебе в море. Саме тут, на цьому майданчику відчувається простір, свобода і постійний, беззупинний танок моря і степу. Вітру і спеки… Місце де природа насолоджується буттям… То так, поки не подивишся під ноги…

Подивилась, познімала, думаю, попитаю скадовчан, які працюють на набережній, що вони думають з цього приводу. І перший чоловік до якого я підійшла, і  якого я знаю дуже і дуже давно, говорив-балакав, та й каже:»… як та собака що на сіні лежить, сама не їсть і скотині не дає». Ну все, я в шоці, принаймні скадовчани в нас літературно підковані.

Колись набережну у Скадовську доведуть до розуму, вона буде світла, легка і прозора. Альбіції розкинуть свої тіні, на них запалають тендітні квіти, а у нас буде найкраща набережна в світі. Я вірю.

 

Добавить комментарий