14 квітня 2018 року. На годиннику — 19.30.

Робота у студії «неНовин» у самому розпалі — скоро ж бо ефір.

За 15 хвилин до початку з’являється він — трошки знервований, дещо напружений, але, як завжди, привітний. Він — засновник найпопулярнішої фейсбук-спільноти міста -Клубу Любителів Скадовська, найбільший мрійник на теренах Скадовська — Павло Мята.

Три, два, один.

Старт.

Чи знаєш звідки походить твоє прізвище? Можливо, маєш якусь родинну історію, яка передається з покоління в покоління?
Наша родина походить із Росії. По батьковій лінії – це Ярославська область, а інші родичі по материній лінії — з міста Уфа.

А саме прізвище?                                                                                            «Мята» родом із Ярославської області. Я не знаю як воно перекладається або з чим воно пов’язано.

Ким мріяв бути в дитинстві?
Напевно, як і всі – космонавтом.

Чому?
Це до 5 років. А взагалі мріяв багато ким бути! Потім я хотів бути схожим на Брюса Лі. Я навіть записався на секцію карате і відвідував її. Пізніше я хотів бути льотчиком. А далі – бізнесменом. Мабуть, у багатьох була така мрія – бути бізнесменом. Це був наче культ.

А чи задоволений ти своєю сьогоднішньою професією?
Я зараз змінюю професію. Моя перша професія – інженер транспорту. Я за фахом навіть не працював, бо потрібно бути виїхати з міста. У мене були такі варіанти: поїхати до Києва і працювати там логістом. Але тоді ми і в Скадовську непогано заробляли.
Я, загалом, уже 7-8 років займаюся торгівлею.

Як і коли виникла думка створити Клуб Любителів Скадовська?
Це був експромт. Ми просто хотіли зробити ресурс, в який можна було закидувати свої ідеї щодо покращення міста. Я бачив варіанти, як це зробити.
У нас взагалі в місті при колишній владі (до приходу Олександра Яковлєва – Авт.) не було ніякого розвитку. Банально дороги і це була така радість. Хотілося чогось більшого.

Скільки часу пройшло між виникнення ідеї та її реалізацією?
Буквально день. Артем (Костюченко – Авт.) запропонував створити сторінку. Спочатку ми робили сайт, але потім вирішили, що немає сенсу займатися цими сторінками, цими вікіпедіями. Вирішили створити групу в мережі Фейсбук. Якраз тоді була проблема – закрили соціальну мережу Вконтакте. І всі активно перекинулися на Фейсбук.
Так співпало, що у нас зразу була така велика аудиторія. Буквально в перший місяць – 1000 людей. Спочатку додавали всіх охочих, а після того як кількість учасників перевищила 2000 осіб, ніхто нікого не додавав. Просто люди самі приходять. За нинішньою статистикою – кожен день 10-15 чоловік самі виявляють бажання приєднатися до КЛС. Тобто у нас вже немає такого, що ми когось запрошуємо. Люди самі до нас ідуть.

А навіщо створили правила прийому до групи?
Щоби фільтрувати. Можна брати всіх підряд, але толку з того не буде. Буде 20 000 учасників і 2 лайка. Нелогічно було набирати для кількості. Ми хотіли мати якість. Це була наша основна мета.

Видається, що саме з приходом до влади Олександра Яковлєва Ви почали свою громадську активність на теренах Скадовська? Чи відповідає це дійсності? Чи ти був активним і до цього часу?
Ні. Був активним, але не настільки. Можна сказати, що зі знайомства з Артемом (Костюченком – Авт.) у нас співпало все це. Я знайшов людей, які готові були працювати разом. Ми запросили багато людей. Один із них – Олександр Альянов. Завдяки йому багато чого з’явилося й втілилося. Це було круто. Велике дякую йому від КЛС. Він, насправді, дуже багато зробив для міста.

Чи маєш політичні амбіції?
Зараз не маю. Навіть не маю на це часу. В принципі, хотів би. Але зараз – інші плани. Я вступив до ВУЗу. Ще раз.

Чому?
Потрібно щось змінювати – не потрібно перебувати в стагнації. Треба кудись рухатися.

А якщо все ж ризикнеш розпочати політичну кар’єру, то в якості кого?
Депутатом спочатку. Бо йти на мера… Якщо вже інших варіантів не буде, а буде вибір або диявол, або я, тоді хай краще я. Але в мене немає досвіду, щоб йти у мери. Це буде дурість.

Чи бачиш ти себе сильним конкурентом чинним депутатам?
Так. Я міг би спробувати, але зараз я не зможу. Тому я раджу всім активним і молодим людям іти у міську раду. Займати місця і витісняти старих людей, деякі з яких по 25 років працюють і нічого не змінюють. Тільки на схемах працюють. Це одна з причин чому Скадовськ майже не розвивався до цього часу.
Без 16 нормальних депутатів, які хочуть щось змінювати в місті, нічого не реалізувати. Тому потрібна команда. Разом легше щось робити. Гуртом і батька легше бити, як кажуть у народі.

Чи почував себе комфортно в Польщі? Яким загалом є ставлення до українців у цій державі?
Комфортно себе почувати в чужій країні неможливо. Ти не вдома, це по-перше. Навіть виїжджаючи до Херсона я себе не дуже добре почуваю.
Але в Польщі великого дискомфорту не було. Працювати там потрібно, це не секрет. Але це оплачується. Це не 2000 гривень. То нормальні гроші. Якби у нас так платили, то люди в нас би працювали і безробіття б майже не було….Там проявляється ментальність українців. Там важко побачити ментальність поляків, а українців там одразу видно. Там кожен сам за себе, моя хата скраю. Навіть загальні проблеми їх не стосуються. Простий приклад: у хостелі, в який ми заїхали, не було черпача, щоб наливати борщ або суп. Ми багато разів пропонували скинутися грошима. Можете собі уявити, що 16 людей не схотіли скинутися по 8 гривень? Але це не всі. Є дуже добрі люди. Я познайомився з багатьма гарними людьми. З ними я спілкуюся до сих пір.

Автор світлини — Костянтин Буряк

Чому поїхав до Польщі?
Цікаво було. Хотів подивитися, «внідритися», спробувати який я в роботі. Я вважаю, що все вдалося. Може хотілося й більше, але в мене була сесія і я повинен був повертатися.

Що найбільше розчарувало в Польщі?
Українці розчарували. Я був вражений такий відношенням один до одного, до себе. Немає згуртованості. Люди не готові створювати комфорт. Вони готові черпати кружкою борщ і це буде нормально.
Хоча, здавалося б, у чужій країні треба, навпаки, гуртуватися…
Я теж так думав. Але… мені подобається вірменська діаспора – дуже згуртована. Наші так не вміють. Це ментальність. Такий народ. У нас кожен сам за себе. Але це може змінитися.

А поляки щось питали про українців?
Питали. Кожного разу питали, як я з ними працював. Питають про війну на Донбасі, про ціни на папіроси – папіроси у них бо дорогі, про ціни на алкоголь…

Чим корисний польський досвід для тебе?
Користь у тому, що я подивився як живуть люди. Польський пан живе на 20-30 тисяч гривень. Це мінімалка. Прибиральниця отримує таку ж зарплату.
Також я побачив дуже добру роботу міської ради. Що робить для них місцева влада? По-перше, це зупинки. Дороги – це зовсім інша історія. Дороги класні: немає ні тріщин, ні ям. Зупинки нові – на них нічого не наклеєно, на стовпах немає «продам або здам, куплю волосся». Хоча видно, що колись воно клеїлося. Але якось, мабуть, побороли.
Умови для велосипедистів гарні. Є тротуар, а є і велосипедна доріжка. Це нормальна практика.
Що ще вразило? Зовсім немає пішоходів. Це мій перший шок. Чому? Тому що машини недорого коштують, і вони купують машини по 1000-2000 доларів. Буквально можуть заробити на неї за 2-3 місяці. Мати таку машину – непогано. При тому, що може її купити людина звичайна – прибиральниця.
Ще в них є культ праці. Наші не так працюють – це було видно по роботі. Наші звикли не працювати. Там дійсно є норми, і їх потрібно виконувати. Вони нікуди від тебе не тікають. Якщо не виконуєш – можеш звільнятися з цієї роботи.

Думаєш, тобі було б там нецікаво вести громадську діяльність?
Думаю, що менш цікаво. Там немає такого широкого поля для діяльності. Там майже все зроблено. Вони молодці, своє майбутнє вже побудували. Якби наша влада ставила собі таку мету, вони теж би цього досягли.
Польща – це та сама Україна. Природа ідентична. Що відрізняється? Будівлі – всі вони обклеєні пінопластом і утеплені. Всі будівлі. Більше ніж впевнений, що за міський кошт. Всі в одному стилі.
Назви вулиць не такі таблички як у нас, а на всю, наприклад, 9-поверхівку, напис, який займає всю стіну. Це можна побачити за 10 кілометрів.

Чому Польщі вдалося, а нам не вдалося?
Бо не ставили такі цілі. Я навіть не чув, щоб у нас була така програма по утепленню, щоб зробити все в одному стилі. Так, дають кредити але вони нічим не супроводжуються. Утеплив – воно сіреньке собі висить далі. В них, я думаю, цим займається міська рада.
…Україна пішла шляхом торгівлі, а Польща –виробництва. У нас у кожному місті дуже великі базари. Але з кожної покупки ми відправляємо свої гроші за кордон, бо багато продукції китайської.
Поляки вкладали кошти у виробництво. Мені здається, там магазинів менше, аніж виробництва. Вони виготовляють і продають. Такий собі маленький Китай.
Як надихнути молодь займати активну громадську позицію у рідному місті, країні?
Напевно, що своїм прикладом. Словами ніяк. Якщо вони будуть бачити, що можна щось зробити самому і що це дуже просто. А ще потрібна підтримка на рівні влади. Або хоча би щоб не заважали.

У чому перевага молоді перед людьми з досвідом?
У креативі, бажанні. Молоді потрібно щось ще довести собі, своїм рідним, суспільству. Людині, яка працює 20 років в системі, вже нічого не потрібно нікому доводити. У неї вже все добре. Вона вже працює умовно.
Завдання в міській раді повинно стояти так: 16 нормальних депутатів, я не кажу золотих. Нормальних, які хочуть щось розвивати в місті.

Як надихнути молодь займати активну громадську позицію у рідному місті, країні?
Напевно, що своїм прикладом. Словами ніяк. Якщо вони будуть бачити, що можна щось зробити самому і що це дуже просто. А ще потрібна підтримка на рівні влади. Або хоча би щоб не заважали.

Хто або що мотивує тебе не опускати руки і продовжувати боротьбу?
Невдач у нас, як таких, не було. Ми робили все з чистим серцем. Та й не було у нас конкуренції. Ми чекали, коли з’являться такі конкуренти, які підуть і зроблять усе за нас. А ми постоїмо, поаплодуємо і порадуємося. Ми були би тільки раді, якби з’явилися конкуренти і сказали: «От ми зробимо краще ніж ваш «I love Skadovsk» в тисячу разів».

Автор світлини — Олександр Харчиков

І конкуренти з’явилися… Ви надихнули на їх появу…
З’явилися, але то не такі конкуренти, як я вважаю. Якби ж з’явилися конкуренти прості, з народу…
Конкуренти в плані «Ми хочемо зробити краще. От ви зробили так, а ми зробимо в 20 разів краще. У нас таке бачення. Ми такі класні».
Справа не в хлопцях, а в баченні – «ми зробимо краще, більше, красивіше». Вони, може, мурал могли би намалювати. Це було б круто. Я так не можу. У мене навіть, поки що, немає розуміння як це зробити. Технічно, наприклад.

А пішов би ти на офіційне відкриття муралу, не дивлячись на те, що вони конкуренти?
Вони не можуть бути конкурентами. Вони колеги, партнери.
Я готовий витрачати час, якщо це корисно. Це моя самореалізація. Кожна людина по піраміді Маслоу, якщо вона досягає якогось рівня, повинна реалізувати себе, але щось віддати і людям. Не тільки заробити мільйон собі, а й направити свою енергію в благородне русло.

Про що зараз мрієш?
Щоб у всіх було все добре, щоб всі мали можливості заробити кошти, достатні для достойного життя. Мрію, щоб Скадовськ розвивався, щоб це місто було взірцем для багатьох. Ми маємо всі для цього підстави.+

Дякую за цікаву розмову!
І Вам дякую!

Добавить комментарий