Перший зимовий день. Майже казка.

0
152

Так хотілось зими…

Леся сиділа на підвіконні і дивилась на зиму у вікно. Там була справжня зима: біленька, пухнаста і казкова.

Сніг випав рівно в перший день грудня, засипав собою ще не прибране осіннє листя, вдягнув на троянди пухнасті шапочки, а ягоди калини перетворились на справжні рубінові намистини.

У Лесі боліло горло і вона не пішла до школи. Ліки вже призначені, теплий мамин чай вже випито і чим зайнятися, коли всі друзі на заняттях, Леся не знала. Кіно і мультики вже набридли, телефон сів, а папин ноутбук пішов з ним на роботу. То була пастка. Леся не знала чим себе зайняти, мамині «помалюй», «розфарбуй», «повирізай» їй були не цікаві. Леся була сучасна, а мамині пропозиції — «з минулого століття», так вона вважала.

Перед Лесею постало одвічне питання «Що робити?», точніше чим себе зайняти в перший день зими коли і в школу не пішла, і на вулицю не можна, а її друг і товариш кіт Сірко ще зранку десь сховався і не показувався на очі.

Леся шукала Сірка у мами на кухні, де та пекла печиво, зазирнула під стіл де кіт завжди вчив з Лесею уроки і навіть перевірила всі підвіконня, де Сірко полюбляв спати згорнувшись клубочком, чи просто ніжитися на сонечку. Кота ніде не було. Але було вікно за яким царювала зима.

Вікно. Леся побігла до кухні, взяла велику чашку духмяного чаю з промінчиком сонця, цілу кришталеву тацю маминого печива і повернулась до вікна. До зими…

Вона сиділа на підвіконні і дивилась на зиму у вікно. Там був перший день зими. Сніг ще повільно сипався додолу, вдягаючи все в білі шуби. Дахи, паркани, дерева навіть дим з димаря сусіда Кузі був наче зі снігу. Кузя казав, що коли буде сніг він поїде в школу на підошві, неначе ковзаняр. Тож Леся чекала вечора і Кузиніх ковзанярських пригод.

Сірко помахав Лесі пухнастим хвостом і пішов у своїх зимових справах. Він, разом з котом діда Коськи Степаничем, ганяли горобців. Горобці пнулись, фиркали і поважно вистрибували лавицею залишаючи за собою сліди- сніжинки.

Сніжинки! Леся знайшла для себе справжнє зимове заняття, вона вирішила вирізати сніжинки! Тонкий папір, фантазійні рухи ножиць і казковий візерунок справжньої сніжинки в руках. Хіба то не казка.

Ближче до вечора з роботи повернувся тато і зліпив для Лесі снігову бабу. З носом -морквиною, гудзиками — вуглинами і веселою посмішкою. Потім тато заніс до хати зими, морозу та посмішок і звичайно ж гостинець від Зайчика.

Заморений та голодний Сірко прошмигнув за татом у хату…

Леся, мама і тато разом, дивились у сніжинкове вікно, на перший день зими і на папиного сніговика який наче посміхався їм і вітав всіх з зимою. Сірко знову вмостився на підвіконні.

Перший день зими поволі схилився до вечора.

Зима завжди чудова, навіть коли ти дивишся на неї через вікно. Навіть коли нема снігу і ти сам для себе вирізаєш сніжинок.

Головне, бути щасливим.

З зимою нас.