Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

10 травня 2018 року до студії «неНовин» завітала людина, яка «крізь хвилі та дощі впевнено рухається до нових горизонтів».

І це — герой проекту каналу 1+1 «Моя країна», скадовський підприємець Олександр Демиденко.

Тож…

На старт! Увага! Руш!

Чи відчуваєте вже себе зіркою? Чи впізнають у місті?
Я думаю, що у скадовських масштабах – цілком. Найбільш популярний жарт тих, кого я зустрічаю: «Дай автограф». Потрошку звикаю.
Починають дзвонити люди з інших міст, які, думав, уже давно мене забули.

А діти підходять?
Зі мною деякі хлопці з класу моєї доньки почали вітатися за руку.

А скільки їм років?
Сім років. Перший клас.

Я вважаю, що іншого, кращого вибору, аніж жити в Скадовську, для нашої сім’ї просто не було. Це – найкраще місто на планеті

Я знаю, що Ви народилися в Херсоні, але зараз проживаєте в Скадовську. Але ж тенденція така, що люди з маленьких міст переїжджають у великі. Чому Ви пішли проти течії?
В якийсь момент я теж переїхав з маленького міста у велике. Я жив у Києві, в Одесі. Мабуть, це характерно для кожного віку: більш молодих людей тягне у великі міста. Там постійний рух, тобі здається, що ти повинен у цьому всьому брати участь… Але з часом ти розумієш, що це цілком порожньо і нічого в цьому такого глибокого немає. Так, там можна більше заробити, але якість життя… Я порівнюю свій попередній період життя, коли я жив в Одесі з сім’єю. Так, я заробляв більше, проте задоволення від життя отримував набагато менше, ніж тут. Для мене це абсолютно обгрунтований та виправданий вибір. Я у цьому навіть не сумніваюся.
Ми вже років 5-6 живемо в Скадовську. Мій тато – корінний скадовчанин. Ми приїздили сюди, коли ще ще були живими бабуся та дідусь. Пізніше почали приїздити під час літнього періоду в зв’язку з тим, що в нас був невеликий бізнес і все літо ми проводили в Скадовську. До речі, моя дружина – скадовчанка, ми з нею в Скадовську познайомилися. Тому я вважаю, що іншого, кращого вибору, аніж жити в Скадовську, для нашої сім’ї просто не було. Це – найкраще місто на планеті.

А в Скадовську Ви одразу почали займатися підприємницькою діяльністю?
Так, ми одразу приїхали з різноманітними ідеями. Якісь види в нас не пішли. У зимовий період часу намагалися ставити дитячий майданчик, тому що здавалося, що це буде актуально.
Були й інші види діяльності, від яких я пізніше відмовився. Я займався сільським господарством – достатньо прибутково, але це не моє, це занадто рутинним мені здалося. Тому відмовилися від цього. Зараз є «Zefir», який прорекламувався на всю Україну. І плюс усі інші дрібні види діяльності, який приносять дохід.

Переглядаючи Ваш профіль у мережі Фейсбук, я помітила, що близько 90% фотографій пов’язані з морем. Тож де Вам комфортніше: на морі чи на суші?
Усе добре у пропорціях. На морі інакше себе відчуваєш, особливо, коли ти в більш тривалому поході: думки стають більш яснішими, нічого не заважає, все якось по поличках одразу розкладається. Але додому теж хочеться! У м’яке комфортне ліжко, сімейна вечеря… — комфорт, без цього також ніяк. Але море я обожнюю і нашу Джарилгацьку затоку також. І в принципі задумка моя як підприємця – не просто привести людей на острів і забрати їх звідти, а проводити максимальну кількість часу в затоці, демонструючи принади нашої акваторії, красиві місця, розповідаючи про її історію. Загалом, я фанат цих місць і намагаюся їх прорекламувати всім нашим відпочиваючим. Мені здається, людям подобається.

Світлина з фейсбук-сторінки Олександра Демиденка

А чи були екстремальні ситуації на морі, які могли Вам коштувати життя?
Були. Щороку восени ми, певна команда з п’яти чоловік (і скадовчани, і херсонці) виходимо на невеличкій яхті, приблизно такого класу як «Zefir», і йдемо на максимальну відстань, яку можемо собі дозволити за часом. Минулого року ми дійшли до Констанци.
Переночувавши в Залізному Порту, ми взяли курс на Білгород-Дністровський — це приблизно 8-годинний перехід. Був достатньо сильний вітер, близько 10 м/с, і велика хвиля – 2,5-3 метрів. І приблизно в середині шляху я підняв голову і побачив, що в нас розплітається ахтерштаг — трос, який тримає мачту, для того, щоби вона не впала вперед. Я нікому з членів екіпажу не казав, окрім капітану Віктору Єфимовичу Коваленку. Він сказав: «Добре, потихеньку йдемо». Трошки нервували і переживали, але йшли далі. Потім Сергій запропонував зробити всім чай або каву, зайшов усередину, виглянув і каже: «Хлопці, у нас тут вода всередину прибуває». І вже тоді стало страшніше.
Я не думаю, що це була критична ситуація, але я не буду брехати — я відчув серйозний страх… Нам 4 години треба було повертатися до Залізного Порту і 4 години в Білгород-Дністровський, у напрямку Одеси теж велика відстань, на південь у напрямку Туреччини взагалі мови не йшло. Ми йшли, потрошку справляючись із нашим страхом. Всі недоліки ми виправили вже коли прийшли.
Мабуть, це не найбільш екстремальна ситуація, проте вона мені запам’яталася тим, що я в цей момент про багато чого подумав: про близьких… про банальне, здається, як краще жити, за що може бути соромно а за що ні…якось отак-от.
І от ми прийшли, сіли та один одному усміхалися, але всі розуміли, що, можливо таки, варто повернутися назад. Але ми справилися з собою і пішли далі. Були думки, принаймні у мене, що не варто продовжувати шлях, враховуючи, що вітри були дуже сильні.
У Констанці нас зустрів вітер, який створював хвилю близько чотирьох метрів. А в нас плавзасіб типу «Zefir» — не кільова яхта, вона не призначена для походів у відкрите море, там немає стаціонарного двигуна… не буду вдаватися в подробиці, але це дуже ризиковано.
Румуни, коли зустріли нас, покрутили біля скроні, сказавши: «Хлопці, ви божевільні!». Тим не менш, ми зробили те, що хотіли.

Як виникла ідея взяти участь у проекті телеканалу «1+1»?
Ця ідея не моя – мені запропонували. Так вийшло, що влітку хлопці приїздили знімати першу частину проекту «Моя країна». Вони знімали маяки. Подзвонив Сергій Павленко (перший заступник голови районної державної адміністрації – Авт.) і запропонував допомогти з трансфером.
Ми привезли хлопців на Глибоку, а потім машиною на Маяк. До речі, коли вони приїхали, то взагалі не хотіли знімати через дуже сильний вітер, а вони знімали з квадрокоптерів, і якщо швидкість вітру перевищує 8 м/c, то вони їх не піднімають. Але коли вони туди приїхали, побачили колір моря, маяк (ще старий маяк був не заварений і в нас була можливість піднятися нагору подивитися). Вони піднялися, подивилися всю панораму та сказали: «Ні, ми за будь-яку ціну піднімаємо». Таки відзняли і зробили це дуже круто! Ми познайомилися, розговорилися, а потім я їх довіз під парусами до Скадовська.
Пізніше, вже взимку, вони подзвонили і запропонували взяти участь у проекті. Спочатку ми повинні були знімати все на тих же наших Маяках. Я їх довго вмовляв, ми довго дивилися фотографії і відео, але всі режисери, сказали, що дуже він похмурий, іржавий і в кадрі виглядає негарно, і запропонували все зробити на Тендрівському маяку.
Ми притягнули яхту в Очаків автомобілем, а вже звідти прийшли на Тендрівський маяк.
За два дні матеріалу було відзнято дуже багато. Якби хронометраж відео був хоча б три хвилини, то там стільки б кадрів було… Взагалі кадри були приголомшливими. Але потрібно було вкластися в 30 хвилин і тому було обрано мало. І цей ролик і транслюють на каналі.

А подовжена версія відео буде?
Так, буде. Але пізніше. Більш того, оскільки цей проект є соціальним, то вони ще й взяли в мене інтерв’ю – питали про якісь соціальні моменти, про мою життєву позицію, про те, яким я бачу майбутнє України, які проблеми в неї тощо. Це буде показано приблизно через місяць.
Взагалі, цей проект про людей, які займаються нестандартними речами, займаються тим, чим інші люди мріють займатися в своєму житті, але чомусь знаходять причини цього не робити.

Маяк – унікальне місце. Обожнюю його!

Якими видами діяльності займаєтеся?
Різноманітним бізнесом. Із найбільш цікавих – це те, що я орендую невелику ділянку на Маяках з боку відкритого моря. Минулого року вирішив спробувати чи можна на цьому заробити і чи сподобається це комусь. Тому що у зв’язку з віддаленістю від цивілізації виникає цілий ряд проблем зі створенням якихось мінімальних, але нормальних умов перебування на Маяку протягом тижня. Ми там, звичайно, набили шишок. Цього року вже буде все по-інакшому і буде не одна, а дві будови.
Мій принцип – ми не використовуємо нечисту енергію, тобто бензогенераторів у мене не було. Це була сонячна панель. Ми сортирували сміття, тобто недопалок на пляжі не було.
…Так вийшло, що й Олена Мозгова зі своєю знімальною групою не мала можливості повернутися на материк, тому залишилися на один день на ночівлю у нас. Їй теж дуже сподобалося, особливо схід і захід Сонця, дикі тварини… коли ти просто просинаєшся з філіжанкою кави у руках, ходиш, море шумить, тут проходить чи олень, чи той же нахабнуватий дикий кабан, намагаючись в тебе вкрасти морквинку…
…Людям припало до душі, хоча тут немає мармурової підлоги і шкіряних диванів. Ми намагалися зробити все максимально комфортно. Цьогоріч трошки комфорту додамо і, думаю, що знайдуться поціновувачі. Їх, у принципі, і минулого року було більш, ніж достатньо.
Коли ми там протягом двох тижнів будували, то я не хотів звідти їхати. Настільки звикаєш, там так круто! Маяк – унікальне місце. Обожнюю його!

Відеокліп, знятий на у передмісті Скадовська та на острові Джарилгач наприкінці липня минулого року:

Яким Ви бачите майбутнє острову Джарилгач? Чого йому не вистачає?
Розумного підходу з боку підприємців, які ведуть там бізнес, і з боку влади. У мене до них багато питань з цього приводу.
Основна проблема – це сміття. Потім мені не подобається, що це виглядає дуже банально – просто привозять людей, не проводять ніяких екскурсій, не розповідають про історію. Для початку можна було створити примітивний міні-музей чи ще щось, щоби якісно розважати людей.
А минулого року як? Причалюєш на ОМІ, виходиш — бачиш «кібідку», яка стоїть десь на Троєщині і кияни приїздять і бачать її знову…там розливається пиво, шумить на їх фоні генератор — коротше кажучи, повна романтика.
Я вважаю, що це взагалі не варто робити, треба зовсім по-інакшому до цього підходити. І не треба туди привозити тисячу людей за сто гривень, треба привезти туди сто чоловік за тисячу гривень. Продати цю послугу дорожче. Острів не витримує таких навантажень, не справляється з кількістю сміття. І це все виглядає не затишно. Цьому місце це не пасує. Він має бути більш затишний, з романтичним нахилом, але не масовим. Я взагалі не бачу Маяки в якості місця масового відпочинку. Тим паче, такі умови для проведення екскурсій! Тварини зовсім не бояться людей. Є можливість замовити машину, прокатитися і подивитися диких тварин. Кабанів взагалі можна годувати – вони хлопці обнаглівші. Але в нас чомусь на цьому акцент не робиться. Більше того, я би сказав, що навпаки. Я не бачу зараз прогресу, на жаль.

Не бачите прогресу стосовно розвитку туризму на острові чи й у Скадовську загалом?
Я щодо Скадовська не дуже в «тємі», як-то кажуть. Але я бачу, що будується велика кількість пансіонатів, готелів, які, в принципі, відповідають за рівнем якості.
Навіщо людина приїздить на море? Вона приїздить ДО МОРЯ. Було би бажано, аби він від самого початку потрапив на нормальний пляж, щоби у нього одразу не було необхідності їхати на острів, щоби він зміг з дітьми покупатися тут.
Але задоволених станом наших пляжів людей я не зустрічав. Усім це не подобається, вони озвучують це своїм знайомим і в результаті маємо колосальну антирекламу. Я не розумію, чому ми до сих пір так мало про це говоримо і так мало робимо, враховуючи те, що для нас – це основне. Адже ми – курортне місто, не портове, не промислове. Це – наш хліб, це наше обличчя, це наш імідж. Я сподіваюся, що найближчим часом це зміниться, і я зі свого боку буду проявляти зусилля, щоби когось наштовхнути.
Може, в когось з управлінців це викликає дискомфорт, але як інакше?

Автор світлини — Костянтин Буряк

А, може, варто спробувати себе у політиці в якості депутата Скадовської міської ради?
Ще буквально рік тому я про це навіть не думав. Особисто для мене це – велика рутина. Ти будеш змушений спілкуватися з тими людьми, яких не дуже й рад бачити, пояснювати очевидні речі… Але останнім часом я і мій батько перестали мовчати. Я став озвучувати те, що я думаю, не боячись, що це вплине на щось. Я зареєстрував партію, не буду називати її назву, я є її першим обличчям. На наступні вибори буду намагатися балотуватися в депутати міськради.
Мені цього не хотілося робити, чесно кажучи. Це нудно, я стану менше займатися своїми справами, але я не бачу достатньої кількості людей в Скадовську, щоби я міг не йти туди. Я розумію, що потрібно це робити.
Коли у старості мене донька чи онука запитає: «А чого ти не робив нічого? Добре, ти кажеш, що погано, але що ти, тато або дідусь, у цей час робив?», я відповім, що не на дивані лежав і критикував когось, а принаймні намагався щось зробити, щось змінити.

Чому на початку сезону не зібрати людей і не поговорити на певну тему? Чому не обговорити і відповідно вже потім, прислухавшись, виробити певне рішення?

А чи потрібно молоді йти у політику? 25-літнім, приміром?
25-річним, я думаю, ні, бо ранувато. А взагалі молоді у нас практично немає, і її майже ніхто не слухає. Якщо з Яковлєвим, якого я відкрито підтримував і підтримую, був якийсь діалог, я бачив якийсь інтерес, бачив бажання прислухатися. Були цікаві проекти, які підтримувалися.
Ще зарано говорити, що буде робити нова влада або стара нова влада, проте я дуже сильно сумніваюся. Особливо після сьогоднішньої сесії, коли я побачив, хто в нас знову призначений. Мене це дуже сильно засмутило. Я просто не розумію, чому саме ці люди знову призначаються…або без «знову». Невже немає інших – більш молодих, більш ініціативних, які зможуть розбавити їх думки і погляди, які знаходяться у вузьких шорах? Як на мене, вони багато чого не бачать. І будь-яку точку зору, яка не співпадає з їх позицією, сприймають як образу, починають говорити, що це все «зомбо-яковлевцы».
У нас демократія в Україні, тобто влада народу. Відповідно, влада повинна представляти інтереси містян. Якщо житель міста озвучує свою точку зору, то, може, до нього варто прислухатися? Більше того, влада повинна ініціювати зустрічі стосовно існуючих проблем. Чому на початку сезону не зібрати людей і не поговорити на певну тему? Чому не обговорити і відповідно вже потім, прислухавшись, виробити певне рішення?

Як оцінюєте загалом ситуацію в Україні після Революції Гідності?
Я думаю, що Скадовськ – це дуже гарний приклад, це міні-Україна. В принципі, ситуація та сама. Люди з великими грошима контролюють органи влади, суди. Можна, звичайно, відкрито про це не говорити, але це факт.

Кого би Ви хотіли бачити у наших наступних випусках?
Я дуже люблю фестиваль «Джаз над морем». Мені здається, що Олександр Горяйнов міг би багато чого цікаво розповісти. Було б цікаво запросити когось із опонентів у форматі живого діалогу поговорити на якусь тему, послухати питання містян. Можна запрошувати двох гостей, які мають протилежні погляди по якомусь питанню.

За що любите Скадовськ?
За все. Це класне місто за всіма параметрами. По-перше, воно симпатичне. Так, у нас немає суперархітектури, якою можна захоплюватися і насолоджуватися, але в нас акуратні дороги, вулиці, всі подвір’я чистенькі і прибрані, дерева ростуть, зелень… У нас немає такого, як у великому місті, коли ти виїжджаєш на центральну вулиці і бачиш красиві фасади будівель, а заїжджаєш на 10 метрів в сторону – нетрі, сміттєзвалища і безхатьки.
І потім це – море, звичайно, море. І люди більш відкриті. Мені взагалі здається, що маленьку місто – більш цікаве тим, що кожен один одного знає. Як би ти про себе не розповідав, в кінці кінців усі знають, хто ти є насправді. Цим Скадовськ мені дуже сильно подобається, хоча живу я тут всього-навсього 5 років. Мені здається, що тут я знаю вже багатьох, заочно.

Дивіться повну версію випуску «неНовин» від 10 травня 2018 року:

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.
comments powered by HyperComments