ЖІНКИ, ЯКІ НАДИХАЮТЬ. ОЛЕКСАНДРА ЯБЛОНСЬКА

0
683

ЖІНКИ, ЯКІ НАДИХАЮТЬ. ОЛЕКСАНДРА ЯБЛОНСЬКА

Цих жінок Ви, напевно, зустрічали на вулиці, у магазині чи деінде на теренах Скадовська. Цілком ймовірно, вони — Ваші родичі, друзі чи хороші знайомі.

Так, вони — не всесвітньо відомі знаменитості. Поки що! 😉

Але для Скадовська вони — безперечно, зіроньки! Це — особливі жінки, які щиро горять своєю справою, яскраво світяться і рясно-рясно засвічують усе навколо. Адже мають великий Божий дар — надихати!

І саме ці представниці прекрасної половини людства увійшли в наш список жінок Скадовщини, які надихають!

Ми не порівнюємо їх між собою, не влаштовуємо змагання за першість, адже кожна з них — унікальна та неповторна! Ми просто дуже раді, що нас оточують такі прекрасні жінки, і хочемо поділитися цією радістю з Вами, наші любі читачі! 🙂

Наша сьогоднішня героїня — супер популярний скадовський блогер, мега креативна та ініціативна особистість, жінка з невичерпним натхненним потенціалом Олександра Яблонська. Чи радше Олександра Щезник Степова Яблонська.

Тож ми починаємо! 🙂

Фото — Ірина Бульгак

Найбільше я пишаюся сьогоднішнім днем.
Моє життєве кредо: “Містер Фікс, чи є у Вас план? О, чи є в мене план? У мене цілих три плани”.
Я би ніколи не зрадила.
Гармонія душі — це моє Я.

* На наше традиційне “Я би хотіла зустрітися з …” пані Олександра відповіла: “Мені настільки добре з тими людьми, яких я знаю і з якими я спілкуюся, що мені не дуже хочеться когось іншого…”

Фото — Ірина Бульгак

Як Ви стали тим, ким Ви є?
Усе йде своєю чергою і той, хто кимось має стати, він ним стає.

Ваш творчий псевдонім — Щезник Степовий. Щезник — це злий дух, лісовик… Словом, негативний персонаж. Чесно зізнаюся, Ви в мене зовсім не асоціюєтеся з негативною персоною. Чому саме такий творчий вибір?
Коли у 2014 році почалася війна, я подумала: що я, звичайна радянська жінка, можу зробити в російській окупації? Я піду в партизани. Але що ж робити? Лісів у нас немає, зате є степи. У лісі є такий негативний персонаж як “лєший”. Ну, що ж, прийдеться бути “лєшим” у степу.
Перехід на українську мову — це, свого роду, протест. Ось так і вийшло Щезник Степовий. Саме так я іменувала себе в твіттері. А у фейсбук можна було перенести акаунт із твіттера.
Фейсбук мені через деякий час пише: “У Вас якийсь цікавий акаунт. Напишіть, хто Ви є”. І така форма: ім’я, як я називаюся в фейсбуці, прізвище. Все по чесному написала: Олександра Щезник Степовий Яблонська. Ох, я ще довго сприймала свій фейсбук-акаунт так, наче це чотири різні людини пишуть. А потім та й думаю: буду як Остап-Сулейман-Бендер-бей. Ну і ладно. Бог із ним.
Написали звернутися до Фейсбуку через три місяці. Він мені пише: “Cоррі, у вас багато підписників. Будьте тим, ким Ви є”. Ось так воно і причепилося. Все просто. Все завжди просто. Якби спеціально так хотів, то чорта з два зробив би.

Сьогодні Ви — найпопулярніший блогер Скадовська. Розкажіть, як Ви прийшли до творчої діяльності?
Моя сусідка сказала мені: “Ходімо на курси. Там хлопець в адміністрації (Артем Костюченко — Авт.) вчить заробляти гроші в інтернеті”. А я їй у відповідь: “Боже, Лора, це не для мене”. “Ти шо, це інтєрєсно”, — каже мені.
“Та ні, не цікаво. Заробляти гроші в інтернеті — це якось несерйозно”, — вирішила я.
А Лора тим часом почала ходити.
Я потім кажу Тетяні Фесюк: “Ти представляєш, оце Лариса….” “Та ти що, це так цікаво. Давай підемо. Сама я не піду, тому ходімо вдвох”.
А потім було просто цікаво. Все цікаво.

А чи бувають ситуації, коли Вас покидає натхнення?
Так, звичайно. Коли я приїхала з Італії в Київ — купа емоцій, купа фотографій…і все не так, як у нас. Ми там були, мабуть, зо два тижні. І приїхали в Київ. Ми привезли речі на залізничний вокзал і все… І цей БРУД! Я тоді сказала чоловікові: “Ми коли приїздимо зі Скадовська в Київ, ми розуміємо Київ — це столиця. Усе так красиво, круто, яскраво, вогні і все таке… А коли ми приїхали з Італії, з Кракова і тут БРУД.. Це просто шматок БРУДУ, суцільний БРУД. Так, ніби розпилили БРУД скрізь: на дорогах, на бордюрах, скрізь. Ці п’яні люди, що валяються на вокзалах, ці вокзали, ці “тьотки” в залізничних костюмах, які “ганяють” мати на вокзалі, дороги, пізно посипаний сніг, який перетворився в БРУД. БРУД. Я написала частину великої статті зі словом “БРУД” наприкінці кожного абзацу. І в мене ступор. Я не можу написати нічого хорошого, окрім… Я нічого не можу з собою зробити.
Потім я натикаюся на пост Ольги Вологжаніної про Єгипет. Раз, і я написала нову статтю. А та частинка статті про БРУД так і залишилася. Я думаю, що вона мені не згодиться.

Враження настільки гнітючі, що розумієш наскільки ми люди другого плану, других ролей, що ми живемо у цьому БРУДІ і навіть його не помічаємо.

Звідки родом це почуття? Із дитинства?
Ми коли не бачимо доброго, і живемо в звичайному, то нам здається, що звичайне — це хороше. Коли ми ступаємо на сходинку вище, неусвідомлено, і повертаємося, тоді ми порівнюємо. Коли ми зростаємо поступово від поганого до хорошого, тоді це органічно, тоді це як треба. Коли ти приїздиш і нічого не можеш зробити, тоді це БРУД і все таке. Коли ти це помітив, то зрозумів, що це — прірва. Тоді бачиш цей БРУД, що на Білій Акації, сміття. Ти розумієш, що ти їм нічого не поясниш. Суботнік за них проведеш на Білій Акації, там де вони кидають сміття? Не проведеш. Можна, але я не піду. Бо він викинув сміття раз, він викине його і вдруге.

А що ж робити з такими людьми? Їх не перевиховаєш?
Треба, щоби була система штрафів та заохочень. Принцип батога і пряника. Це придумали ще до нас. Не важко знайти, хто це все викидає, не важко визначити, хто не заключив договори з очисними. І все. Можна змінити систему тарифів. Наприклад, зараз плата за сміття — це тариф за людину. Але всі прекрасно розуміють, що кожне домоволодіння — це об’єкт сміття, яке б воно не було. Звідси треба і відштовхуватися, тим паче законодавство дозволяє обирати. Якщо не працює одна система, то треба змінювати її на іншу. І все. Якщо закон дозволяє придумати, то треба сісти та придумати…Наприклад, на розгляд органів місцевого самоврядування. Це вони повинні сісти та придумати, щоб були зацікавлені. Щоби я могла прийти і сказати: “Ірка, сусідка, викидає сміття”.
Коли я була в Італії, моя подруга розповіла мені, як її сусіда-діда оштрафували за те, що він скло викинув не туди. Прийшли та оштрафували ледве не на 1000 євро. І цей дід тепер кидає сміття туди, куди треба. Вона казала: “І нас оштрафували. Прийшли і сказали, що у нас перевитрата води. Якби у нас був порив за територією дому, тоді так, ми не знаємо. Але оскільки вона в нас біжить вода в унітазі, ми це бачимо. Результат — штраф близько 1000 євро”. Все. Наука є наука.

Ви розказали про одну із реальних можливостей покращення життя в місті. А чи не хотіли би Ви самі щось змінити в місті в якості, наприклад, депутата міської ради?
Ні. Для того, аби бути депутатом потрібно бути сильним, чесним і порядним. Треба бути впевненим у собі. Я не настільки впевнена в собі людина, щоб піти в міськраду.

А в чому різниця між жінкою-підприємцем і чоловіком-підприємцем?
А я не є підприємцем зовсім.

Фото — Ірина Бульгак

А хто Ви є? Журналіст? Блогер? Мама? Дружина?
Звичайно, мама. Я можу придумувати ідеї, так. Знаєте, я колись своєму сину розказувала: “Санька, треба думати як трава. Як це “як трава”? Дивись, як росте трава. Вона же не вся рівномірна: стреблинок багато, вони всі тонкі. Із мільйона травинок, наприклад, виросте один колосок, три-чотири квітки. Це — твої ідеї. Чим більше трави на твоєму полі, тим більше в тебе ідей. Тобі вже звідси є що вибрати”.
Коли вдома чоловік каже, що треба щось зробити, то я пропоную багато варіантів. З моїх 20 ідей він обере 3. Він — підприємець, він їх прорахує, об’єднає чи роз’єднає. Словом, трави я йому надавала, щоби був вибір. Багато безглуздих ідей, але вони повинні бути. А у всьому іншому я людина некорисна.

У Вас у сім’ї три Саші. Як Ви звертаєтеся один до одного?
Саня (чоловік), Санька (син), Сонька (донька). Я — Саня. Мама.
Знаєте, це все по інтонації. Коли треба щось зробити, то як би ти не гукав, все одно ніхто не зрозуміє. Коли всім треба щось дати, то всі прийдуть в незалежності від того, як ти їх називаєш.
А ще я дуже люблю дивитися фільми про віруси та бактерії.

Чому?
Ми інколи не розуміємо, що ми любимо і чому нам це подобається. Знаєте, чому мабуть? Мені дуже цікаво як абсолютно невидимі істоти можуть управляти світом, незалежно від того хочемо ми цього або ні. Це окремий маленький світ. Це просто інший світ. Він близько. І не треба в космос летіти. Я також читаю про це книжки. І дивлюся фільми, якщо трапляються.

Як знаю, що Ви допомагаєте учасникам АТО. А в чому проявляється ця допомога?
Щороку, з часу коли почалася війна, ми віддаємо один номер в готелі учасникам АТО.
З того часу до нас приїздили цікаві кіборги. Я інколи і не знала, як їх звати. Одного разу приїхав Бабай — з чубом такий чоловік. Миколою звати. Приїхав на білій машині, що була простріляна вся. Прапор вони нам також привезли.

Поговоримо про туризм. Які головні його недоліки в Скадовську?
А в нас немає туризму. Які туристи в Скадовську? Тут можна поставити одну велику жирну крапку.

А що потрібно, щоб він з’явився?
Треба програму прийняти з великими жирними крапками на початку. Що треба зробити? Треба, аби люди були зацікавлені в розвитку туризму. Просто визначити на папері, що ми можемо зробити і запитати у місцевих (тих, хто займається туризмом) про плани, почути їх пропозиції. Оголосити конкурс. Розробити план. І хто переможе, той буде отримувати 3 рубля.
Я думаю, що тоді народ написав би: туристичні маршрути, веломаршрути, домотканні маршрути (Це я зараз придумала! Домотканні доріжки — ті, що бабусі в’язали), які пролягатимуть по місцевим селам із відвідування якихось ферм. У всіх називається зелений туризм, а в нас чому би не назвати домотканний? Це буде цікаво. Знаєте, можна придумати багато чого. Все тільки залежить від бажання. А у нас його немає.

Коли не дали футбольний майданчик, то була фотка з міськради: сидять всі хлопці позаду — Харчиков (Олександр — Авт.), Артем (Костюченко — Авт.) і всі інші. Я тоді написала: “Як цікаво: рішення приймають у перших рядах, а ідеї народжуються на останніх”

Те саме фото 🙂

А ще я колись писала, що можна в школі на місці туалету поставити зелену оранжерею. І туди всі будуть ходити і вчити уроки. Ой, я взагалі багато чого понаписувала.
…Все повинно йти через конкурси. Коли буде проект, тоді можна буде шукати фінансування. І не тільки в місті. Але саме місто має бути найпершою зацікавленою особою.
А місто в нас пенсіонерське. Ти нічого не вдієш. Молоді в нас немає. У нас є діти і є люди похилого віку. І на них слід орієнтуватися. Я колись Артему (Костюченку — Авт.) казала: “Куди піде бабуся, туди підуть діти. Принаймні, молодших шкільних класів”. У нас цих категорій найбільше.

А без плану перспектив у Скадовська як туристичного центру південної України немає?
Треба починати з якоїсь концепції розвитку для того, щоб зрозуміти, що хочеш отримати в результаті. Ми можемо штопати розірване полотно: одну дірку зашив, тут вже друга, а тут буде все розповзатися… Нам треба подумати над тим, щоб зашивати всі дірки одночасно. Або взяти і взагалі викинути.
Без плану не можна, без концепції не можна розвивати що-небудь.
…А взагалі у нас круто. У Скадовську ще нічого не зроблено.

Хто або що Вас надихає у житті?
Все підряд може надихати. Все залежить від бажання. Або ти хочеш, або не хочеш. Все просто.

Про що Ви мрієте?
Боже, мені так добре, як є.

Добре, тоді які Ваші найближчі плани?
Оце зараз думаю: ха, візьму фотоапарат і Вас сфотографую. І напишу як Ви дошкуляли мене питаннями.
Не знаю. Я не планую далеко. Навіщо? Якщо це якась глобальна подія, то воно сама прийде. А світ складається із дрібних уламків, неначе в калейдоскопі. Ти крутиш калейдоскоп. Якщо тобі цікаво, красиво і тим цим живеш. Або ти дивишся на шматок скла і думаєш: “Боже, як це похмуро і нецікаво”. І все.

Хочете продовження? Дуже-дуже? Зустрінемось за тиждень! 😉

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут